категорії: текст пісні

Перша осінь

теґи: береги, осінь, перша

Ти усміхаєшся щасливо уві сні,

 

А я ховаю сам від себе вогкість вій,

 

Щаслива мить, врочистий буревій,

 

І плавлять серце думи, світлі і ясні.

 

Зів'яле сонце докотилося межі,

 

І виграє у його сяйві листопад,

 

Неначе трон – цей наш з тобою сад,

 

І тому так приємно в мене на душі.

 

Гаряче листя все недобре спопелить,

 

А листопад – неначе ковдра нам на двох.

 

Віднині нам позаздрить навіть Бог,

 

І моє серце то сміється, то щемить.

 

Щось незбагнене у одне єднає нас,

 

Мої легені повні подиху твого,

 

А навкруги – і золото й вогонь,

 

Не мають влади вже ні простір, ані час.

 

Вустами вогкими торкнусь твоїх очей,

 

Розвію сон і на твій шал перетворюсь,

 

Здолаю все, але тобі скорюсь,

 

У потаємне стану зоряним ключем.

 

Легкий зефірний дотик пальчиків твоїх,

 

Уразив м'язи, скам'янілі від напруг,

 

Просякнув мозок медом і ущух

 

І десь на дні очей проміння жмутком ліг.

 

Невже то – осінь, наша перша осінь

 

Усе фарбує кольором жаги?

 

Ми ще такого не знали досі,

 

Як схожі наші, наче різні береги.